Єгипетська революція (1919)
Єгипетська революція 1919 | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
Сторони | |||||||||
Велика Британія | єгипетська партія "Вафд", єгипетські чиновники, робітники, селяни та ін. | ||||||||
Лідери | |||||||||
Реджинальд Вингейт | Саад Сайфула | ||||||||
Втрати | |||||||||
29 британських військових і 31 цивільних європейців вбито | 800 вбито 1600 було поранено |
Єгипетська революція 1919 року — революція, що була спрямована проти британської окупації Єгипту і Судану. Революційні події розгорнулися у відповідь на те, що британці в 1919 році видворили з країни революційного лідера Саада Заглула та інших членів партії «Вафд». В результаті революційних подій Велика Британія в 1922 році визнала незалежність Єгипту, а в 1923 році була прийнята нової конституція. Велика Британія, однак, відмовилася визнати повний суверенітет Єгипту над Суданом, а також відкликати свої війська із зони Суецького каналу. Ці чинники продовжили погіршувати англо-єгипетські відносини в наступні десятиліття і привели до єгипетської революції 1952 року.
Передумови
Методом боротьби в ході революції 1919 була громадянська непокора британській адміністрації[1]. Центрами революційних подій були Каїр і Олександрія. Страйкували студенти та юристи, а також пошта, телеграф, трамвайне і залізничне сполучення. В кінцевому підсумку до страйку приєдналися єгипетські державні службовці.
Революція 1919 року виявилася однією з перших успішних акцій ненасильницького громадянської непокори. Після її успіху аналогічні дії зробили Індійський рух за незалежність під керівництвом Махатми Ганді.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/5/55/Saad_Zaghlul.jpg)
Незабаром після підписання перемир'я у Першій світовій війні, делегація єгипетських націоналістів, очолювана Саадом Заглулом, звернулася до губернатора Реджинальда Вінгейта з вимогою скасувати британський протекторат в Єгипті і дозволити представникам Єгипту бути присутніми на мирній конференції в Парижі. У той же час в Єгипті посилювалося масовий рух за повну незалежність Єгипту, яке застосовував тактику громадянської непокори. Заглул і його партія Вафд користувалися підтримкою населення[2]. Вафдисти їздили по містах і селах, збираючи підписи під петицією про надання країні незалежності.
У відповідь на ці виступи британці заарештували Сайфула і двох інших лідерів руху і заслали їх на Мальту. Ці дії послужили поштовхом до революції[3].
Події Революції
8 березня 1919, після арешту Сайфула і його сподвижників і їх висилки на Мальту, почалася революція. Кілька тижнів поспіль, аж до квітня, відбулися страйки і демонстрації по всьому Єгипту, в яких брали участь студенти, службовці, торговці, селяни, робітники і релігійні діячі. Ці виступи перевернули нормальне життя в країні. В акціях протесту брали участь як чоловіки, так і жінки. Сталося також зближення мусульман і християн в ім'я спільної мети[4]. Незважаючи на ненасильницькі методи єгиптян, солдати АНЗАК кілька разів відкривали по них вогонь[5]. Виступи в сільських районах були особливо агресивними. Вони супроводжувалися атаками на британські військові установки, споруди і на самих британців. Під настільки сильним тиском Лондон був змушений 22 лютого 1922 в односторонньому порядку визнати незалежність Єгипту.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/58/Cairo-Demonstrations1919.jpg/220px-Cairo-Demonstrations1919.jpg)
Партія «Вафд» представила проект нової конституції, заснованої на парламентській репрезентатівній системі. На той момент, незалежність Єгипту мала тимчасовий статус, так як британські сили продовжували свою присутність в Єгипті. Крім того, визнання незалежності не поширювалося на Судан, який залишався під британським управлінням.
У 1924 році Саад Сайфула став першим прем'єр-міністром Єгипту, призначеним за результатами загальних виборів. За версією газети The New York Times в результаті революційних подій було вбито 800 єгиптян, 1600 було поранено[6].
Джерела
- ↑ Zunes, 1999, p. 42
- ↑ Vatikitotis 1992, p. 267
- ↑ Jankowski, 2000, p. 112
- ↑ Jankowski, op cit.
- ↑ Dr Michael Tyquin — Keeping the peace — Egypt 1919 [Архівовано 12 лютого 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ 800 NATIVES DEAD IN EGYPT'S RISING; 1,600 WOUNDED. The New York Times. 25 липня 1919. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 24.8.2014. (англ.)
Література
- Jankowski, James (2000). Egypt: A Short History. Oxford: Oneworld Publications. (англ.)
- Vatikiotis, P.J. (1992). The History of Modern Egypt (4th ed.). Baltimore: Johns Hopkins University. (англ.)
- Zunes, Stephen (1999). Nonviolent Social Movements: A Geographical Perspective. Blackwell Publishing. (англ.)
- Ар-Рафии А. Фи акаб ас-Саура аль-мисрийя (Вслед за Египетской революцией). — Каир, 1947. (рос.)
- Ар-Рафии А. Восстание 1919 г. в Египте. — Перев. с араб. — М., 1954. (рос.)
- Луцкий В. В. Египет. — В кн.: Новейшая история стран Зарубежного Востока. — Т. 1. — М., 1954. (рос.)
- Кильберг X. И. Кризис британского господства в Египте после Великой Октябрьской социалистической революции. — В сб.: Великий Октябрь и народы Востока. — М., 1957.
- Голдобин А. М. Египетская революция 1919 г. — Л., 1958. (рос.)
- Аш-Шафии Ш. A. Развитие национально-освободительного движения в Египте (1882—1956). — Перев. с араб. — М., 1961. (рос.)
- Новейшая история арабских стран (1917—1966). — М., 1967. (рос.)
- Новейшая история арабских стран Азии (1917—1985). — М., 1988. (рос.)
|